“Ми виділи світло істинне, ми прийняли Духа небесного,
ми знайшли віру істинну, нероздільній Тройці поклоняємося,
Вона бо спасла нас” (Стиховна вечірні П’ятдесятниці).

Світлий празник Пасхи завершується не менш світлим і великим празником Святої П’ятдесятниці. Після Христового Різдва і Воскресення цей празник належить до найбільших празників нашого церковного року. Зіслання Святого Духа — це наче вінець і печать на справі спасення людського роду, що здійснив Божий Син. У дні святої П’ятдесятниці сам Святий Дух помазує апостолів на проповідників Христового Благовістя. У дні Зіслання Святого Духа зароджується і починає діяти Христова Церква. Святий Дух її провадить, просвічує, освячує і зберігає на дорозі правди.

“Звершивши діло, — каже Другий Ватиканський Собор, — що його Отець доручив Синові звершити на землі, в дні П’ятдесятниці післаний був Святий Дух, щоб постійно освячував Церкву й так, щоб віруючі через Христа в одному Дусі мали доступ до Отця… Дух перебуває в Церкві і в серцях вірних, немов у храмі, в них молиться та дає свідчення усиновлення дітей… Силою Євангелія омолоджує Церкву та постійно її оновлює і провадить до повної злуки з Обручником” (Догматична Конституція про Церкву, § 4). Празник святої П’ятдесятниці заслуговує на особливу увагу з огляду на свою історію, свої богослуження та своє значення.

СТАРОЗАВІТНЯ П’ЯТДЕСЯТНИЦЯ

Жидівський народ ще здавна щорічно святкував три великі празники: празник Пасхи, празник П’ятдесятниці і празник Кучок. У книзі Виходу сказано: “Тричі на рік святкуватимете празники на мою честь. Ти пильнуватимеш свята опрісноків… Ти пильнуватимеш також свята жнив, перших плодів праці твоєї, того, що сієш у полі, і свята зборів, під кінець року, коли збиратимеш з поля працю твою” (23, 14-16).

Свою назву має празник від того, що це був 50 день після празника Пасхи, а також 50 день від початку жнив. Первісно П’ятдесятниця — це було свято жнив і подяки. Того дня за приписом закону приходила до Єрусалима велика кількість жидів з усіх-усюд, навіть з далеких країв, щоб подякувати Богові за земні плоди та скласти з них у храмі свою жертву. Пізніше до празника П’ятдесятниці, як свята жнив, долучився ще й історичний мотив: річниця надання Божого Закону на горі Синай 50-го дня після виходу з Єгипту.

ХРИСТИЯНСЬКА П’ЯТДЕСЯТНИЦЯ

Апостоли й перші християни як празник Пасхи, так і празник П’ятдесятниці перейняли від Старого Завіту й залишили його назву, але надали йому цілком иншого змісту і значення, бо і для них це був 50 день після Пасхи. Головний мотив святкування П’ятдесятниці для новозавітньої Церкви — це подія зіслання Святого Духа на апостолів. Звідси цей празник має ще инші назви. День Зіслання Святого Духа, або День Святої Тройці.

Зіслання Святого Духа для первісної християнської Церкви було такою радісною, урочистою й важливою подією, що цей празник прирівнювався до празника Пасхи і Христового Різдва. Святкування цього празника, подібно як і празника Пасхи, з часом продовжується на цілий тиждень, який також набуває привілей загальниці. У третьому столітті цей празник стає загальновизнаним. Службу в його честь уклали у VIII столітті святий Йоан Дамаскин і святий Косма Маюмський.

Зміст богослужень цього дня повний радости і прослави Святого Духа і Святої Тройці. “Прийдіте, люди, триіпостасному Божеству поклонімся, Синові в Отці зі Святим Духом; бо Отець безлітньо родить Сина, співвічного і співпрестольного, і Дух Святий був в Отці, що прославляється з Сином, єдина сила, єдине єство, єдине Божество. Йому поклоняючися, всі говоримо: Святий Боже, що все вчинив через Сина, за співдіянням Святого Духа; святий кріпкий, через якого ми Отця пізнали, і Дух Святий прийшов на світ; святий безсмертний, утішальний Душе, що ізходиш від Отця і в Сині пробуваєш, Тройце свята, слава Тобі”. На хвалитних стихирах утрені славимо Святого Духа: “Дух Святий завжди був, є і буде. Він без початку і без кінця, рівносущний з Отцем і Сином. Він життя й оживляє, світло й давець світла, предобрий і джерело добра… “.

З богослужби П’ятдесятниці прийшла до наших щоденних молитов добре знана молитва до Святого Духа: “Царю небесний… “. Ця молитва починає кожне наше богослуження.

Старозавітня Церква мала звичай у дні П’ятдесятниці долівку своїх домів і божниць вкривати свіжою травою, а доми й божниці замаювати гілками дерев і квітами на знак, що в той час, коли був наданий Божий Закон, уся природа стояла в зелені. Треба сказати, що й апостоли, зберігаючи цей звичай, і свою горницю замаїли зеленню і квітами. Цей звичай перейшов і до новозавітньої Церкви. Звідси ще одна назва П’ятдесятниці: Зелені свята. Квіти й зелень дерев є ознакою життя, тож стали символом життєдайного Святого Духа. Як природа навесні оновляються зеленню і квітами, так і свята Церква та її вірні оновлюються силою Святого Духа.

У понеділок після празника П’ятдесятниці наша Церква святкує празник Святого Духа. Це через те, що Східна Церква з давніх-давен мала звичай наступного дня після великого празника віддавати честь тим особам, які відігравали головну роль у дні празника. День Святої П’ятдесятниці святкує саму подію зіслання Святого Духа на апостолів, а понеділок призначений на віддання особливої чести Святому Духові як третій Божій Особі. Про це Синаксар понеділка так каже: “У цей день, в понеділок П’ятдесятниці, празнуємо того всесвятого й животворного і всесильного Духа, єдиного з Тройці Бога, єдиногідного, єдиносущного і єдинославного Отцю і Синові… Задля почести для всесвятого Духа порішили божественні Отці, щоб осібно і в цій П’ятдесятниці мати празник для Того, хто все добро спричинив”.

Замойський і Львівський Синоди, згадуючи наші празники, називають цей день празником Святої Тройці. Устав о. Дольницького називає цей день тільки понеділком Святого Духа та каже, що в понеділок береться уся служба празника (тобто Зіслання Святого Духа), а на Літургії якщо долучається і служба Святої Тройці… як вважаємо. Він зауважує, що цієї служби не мають ані грецькі, ані слов’янські устави, крім наших служебників, і її треба правити в храмах Святої Тройці. Латинська Церква від середньовіччя святкує празник Святої Тройці восьмого дня після Зіслання Святого Духа, тобто в нашу неділю Всіх святих. Князь Максиміліян у своїх Викладах про східні Літургії каже, що “українці-католики (русини), наслідуючи римську Церкву, святкують свято Святої Тройці в понеділок П’ятдесятниці” (с. 99). Насправді, сам день П’ятдесятниці є справжнім празником Святої Тройці, як це видно з назви та змісту богослужень того дня.

На окрему увагу заслуговує вечірня понеділка, яка звичайно правиться не в неділю увечері, але відразу після святої Літургії близько полудня в сам день П’ятдесятниці. Вечірню поєднують з Літургією для того, — пояснює о. Дольницький, — щоб усі присутні на Літургії могли взяти участь у коліноприклонних молитвах. Ця вечірня відзначається тим, що, крім инших молитов, має три довші покутного змісту молитви, які уклав святий Василій Великий († 379). Візантійський каноніст Матей Властар (XIV ст. ) у своєму Номоканоні покликується на святого Василія Великого, який вимагав, щоб ті молитви проказувати на колінах задля великої пошани до Святого Духа.

ЗНАЧЕННЯ ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА

Подія Зіслання Святого Духа мала дуже велике значення для апостолів і перших християн. Вона і зараз має те саме значення і для усієї Христової Церкви. Святий Йоан Золотоустий у проповіді на празник П’ятдесятниці каже: “Преласкавий Бог сьогодні наділив нас великими дарами, що їх тяжко словами висказати. Тому всі разом радіймо й, радіючи, славімо нашого Бога… Бо що з того, питаюся, що належить до нашого спасення, не було нам дане через

Святого Духа? Він нас звільнив з неволі, покликав до свободи, нас всиновив. З цього джерела (тобто Святого Духа) випливають пророцтва, благодать зцілення і все те від нього, чим Церква звикла прикрашуватися”. На стихирах великої вечірні П’ятдесятниці читаємо: “Все подає Святий Дух. Він виливає пророцтва, вдосконалює священиків, невчених навчив мудрости, рибаків явив богословами, об’єднує увесь збір церковний. Утішителю, єдиносущний і співпрестольний Отцю і Синові, слава Тобі”.

“Через Святого Духа, — каже святий Василій Великий, — відбувається повернення до раю, піднесення до небесного царства, привернення синівства. Через Нього можемо Бога звати Вітцем, можемо стати учасниками благодаті Ісуса Христа, зватися дітьми світла, брати участь у вічній прославі… ” (Про Святого Духа, гл. 15).

Святий Дух надав апостолам дар мови, дар розуміння святого Писання і дар мужности у проповідуванні і визнаванні святої віри. “У день П’ятдесятниці, — каже Другий Ватиканський Собор, — зійшов [Святий Дух] на учнів, щоб перебувати з ними повіки. Тоді Церква об’явила себе привселюдно серед народу, проповідь і поширення Євангелія взяли початок між народами, і на кінець Церква Нового Завіту стала прообразом об’єднання всіх народів у вселенськості віри, яка промовляє всіма мовами… ” (Декрет про місійну діяльність Церкви, § 4).

Дари Святого Духа справді великі й щедрі. Про них святий апостол Павло каже: “Плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість” (Гал. 5, 22-23). Святий Дух зійшов і на нас у таїнстві миропомазання зі своїми дарами й помазав нас на Христових борців, а наше тіло зробив своїм храмом. Про цю велику правду пригадує нам святий апостол Павло й наставляє нас, щоб ми так жили: “Хіба ж не знаєте, — каже він, — що ваше тіло — храм Святого Духа, який живе у вас? Його ж маєте від Бога, тож уже не належите до себе самих. Ви бо куплені високою ціною! Тож прославляйте Бога у вашому тілі!” (1 Кор. 6, 19-20).

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд”

__________

У той самий день

Віднайдення чесної голови святого Йоана Предтечі і про його святі мощі

Тропар, глас 4: Як божественний скарб, сокровенний в землі,* Христос відкрив главу твою нам, пророче й предтече.* Отож усі, зійшовшися на її знайдення,* піснями богомовними Спаса оспівуймо.* Він спасає нас від тління, молитвами твоїми.

Кондак, глас 6: Світлосяючий і божественний у світі стовп, світильник сонця,* предтеча главу свою світлоносну й божественну показав у краях.* Він освячує тих, що вірно поклоняються і кличуть:* Христовий хрестителю премудрий, спаси всіх нас.

Відомості про трикратне віднайдення чесної голови святого Йоана сягають дуже давніх часів, тому різні оповідання і передання часто відрізняються одне від одного. Подаємо їх за джерелами, які найбільше заслуговують на довіру, опускаючи всякі здогадки або пізніші додатки.

Після усікновення голови святого Йоана Хрестителя, Саломея віддала її Іродіяді. А та, ще не насичена помстою і кров’ю, знущалася з голови Предтечі, голками проколюючи язик, який сміливо виступив проти її грішного життя. Потім вона закопала голову святого Йоана в палаті, а тіло веліла десь поховати. Та учні святого Йоана забрали його тіло і поховали в Самарії, у місті Севастії. Побожна невіста, на ім’я Йоанна, жінка Хузи, одна з тих жінок, які, згідно зі святим Євангелієм (див. Лк. 8, 3), перші прийняли науку Христа і бачили Його чуда, знайшла у тій палаті голову Хрестителя. Чоловік її був слугою Ірода, то ж вона мала доступ до палат. Йоанна поклала голову у водонос, винесла з палацу і закопала на Єлеонській горі, на полі, що належало Іроду.

Минуло багато літ. Христова віра, хоч і була переслідувана, однак поширювалася на весь світ. Поблизу Єлеонської гори оселився один пустинножитель, і він, копаючи землю, знайшов голову Предтечі і з Божого об’явлення дізнався, який скарб тримає у своїх руках. А що поганство тоді лютувало в Єрусалимі, то він нікому не розповів про це, лиш гаряче молився у своїй келії перед головою святого Йоана, а перед смертю закопав її назад у землю.

Прийшов час, коли Христова віра вийшла з катакомб. Імператор Костянтин Великий став вірним слугою Христа Спасителя, і хрест засяяв над вселенною, чесне древо якого знайшли в Єрусалимі. У тому часі два монахи знайшли голову святого Йоана, і було це перше її віднайдення. Від тих монахів голова перейшла в руки одного вбогого гончаря з міста Емеси; він чесно зберігав її у своєму домі і Бог поблагословив його так, що він став заможним чоловіком. Перед смертю він передав голову Предтечі, запечатану у скриньці, своїй сестрі і наказав зберігати її як найбільший скарб, але скриньки не відчиняти. І так з рук в руки, з покоління в покоління переходила голова святого Йоана, аж потрапила до рук монаха Євстахія, що жив у печері поблизу Емеси. Він був аріянином, однак вдавав із себе дуже побожного. Вже тоді у тій печері діялося багато чуд, але їх приписували монахові, бо ніхто не знав, яку знамениту реліквію він приховує. Але коли Євстахій став відкрито намовляти людей до єресі, то єпископ Емеси попросив начальника міста, щоб той вигнав єретика. Тоді Євстахій закопав голову Предтечі в землю, бо не міг її забрати з собою, але вирішив колись потай повернутися за нею. Коли він пішов, у тій печері поселилися інші монахи і єретик не міг виконати свого наміру.

З часом на тому місці постала лавра, бо щораз більше монахів стало сюди приходити. У 453 р. Господь Бог об’явив, що в одній з печер монастирської лаври в землі схована чесна голова святого Йоана Предтечі. Ігуменом і архимандритом монастиря був тоді Маркел, муж дуже побожний і праведний. Одного разу уві сні він побачив, як до монастирської загороди вливається ріка, а за нею йшло багато вірниx, співаючи: “Явився тут святий Йоан Хреститель!” І справді посеред церкви явився святий Предтеча і поблагословив вірних. Так снилося ігуменові. За кілька днів він удруге побачив видіння. Йому явився святий Йоан у білих одежах, він увійшов до монастиря, а попереду нього – вогненний стовп. Маркел нікому не говорив про свої сни, а за кілька днів прийшов до нього один монах і розповів, що біля печери, де колись жили перші монахи їх монастиря, біля самого входу до неї, він бачив дивний вогонь. По якомусь часі Маркела збудив дивний голос, який виразно сказав: “Бог дарує вам мене; ти іди за зорею, і вона приведе тебе туди, де є я”. І в ту ж хвилю в його келії засвітилася зоря. Маркел із трепетом у серці встав і пішов, зоря палала перед ним, вказуючи дорогу. І так дійшов він до печери, і тут зоря зупинилася. Маркел упав на коліна і став молитися; він зрозумів, що тут сховано якийсь святий скарб, та не знав який. Наступного ранку він повернувся до печери і почав копати землю. Невдовзі він натрапив на мармурову плиту, під якою лежала посудина. У ній зберігалася чесна голова святого Йоана Хрестителя, вона була як жива, з волоссям. Печеру наповнив дуже приємний аромат. Маркел запалив лампадку, обкадив чесну голову і тоді зрозумів свій сон – у ньому йшлося про голову святого Предтечі. Про святу знахідку повідомили єпископа Емеси Уранія, і він, за великого здвигу народу, переніс голову Хрестителя до церкви в Едесі. Ця подія відбулася 24 лютого.

Близько 760 р. в Емесі на честь святого Йоана Хрестителя було побудовано величну церкву і в ній поклали голову святого, а згодом її перенесли до міста Комани в Понті. Та в часи іконоборства вірні боялися, щоб єретики не зневажали голову святого, тому потай закопали її у срібній посудині в землю. Минув час, і про те місце всі забули. Щойно за правління Михаїла і Теодори, близько 850 р., Бог об’явив святому Ігнатієві (його пам’ять вшановуємо 23 жовтня), де заховано голову Хрестителя. Усе місто зворохобилося; послали найпобожніших священиків, щоб відкопали в Команах голову святого. І справді, її знайшли там, де вказав святий Ігнатій. Коли її урочисто внесли до Царгорода, назустріч вийшов імператор зі своїм двором, а біля воріт міста, разом з усім клиром, чекав святий патріярх. Величезний натовп народу поклонився голові Предтечі, вдарили дзвони, почулася хвалебна пісня; хресним ходом голову святого внесли до міста і поклали в церкві, біля царської палати. Було це 25 травня, і тому в цей день Христова Церква святкує пам’ять третього віднайдення чесної голови святого Йоана Хрестителя.

Як ми вже згадували, мощі святого Йоана Хрестителя, звісно, без голови, було поховано в Севастії. Коли святий євангелист Лука у своїй апостольській подорожі до міста Антіохії Сирійської проходив через Севастію, він пішов на поклін мощам святого Йоана Хрестителя. Тоді всі побачили, що святі мощі цілком нетлінні. Святий Лука хотів узяти мощі зі собою, але вірні Севастії спротивилися цьому, тож євангелист узяв лишень праву руку (якою святий Йоан хрестив Ісуса) і приніс її до Антіохії, свого рідного міста. Ця свята реліквія була тут у великому почитанні, а Бог прославив її численними чудами. В часи Юліяна Відступника, коли погани стали мучити християн і руйнувати церкви, вірні боялися, щоб рука святого Йоана не була зневажена, і заховали її в кам’яному стовпі. А після смерти окаянного Юліяна руку святого урочисто було перенесено до церкви святого Петра, і Бог знову прославив її численними чудами. Та згодом Антіохію захопили агаряни, вони навідріз відмовилися дати дозвіл на те, щоб руку Хрестителя перенести до Царгорода. Однак завдяки одному дияконові, на ім’я Йов, руку святого вдалося перенести до Царгорода, на саме навечір’я Богоявлення. З того часу в Царгороді дуже урочисто святкують Собор святого Йоана Хрестителя (7 січня).

Решта мощей залишилися в Севастії, поблизу зберігалися також мощі святого пророка Єлисея (14 липня). За Юліяна Відступника погани зруйнували гріб святого Йоана, його мощі викинули і мали намір їх спалити. Однак деякі єрусалимські монахи навмисне змішалися із здичавілим натовпом і, з Божою допомогою, сховали мощі Хрестителя і перенесли до монастиря. Ігумен Филип 362 р. переправив їх святому Атанасієві до Олександрії, а той, при нечисленних свідках, сховав їх, замурувавши до спокійніших для Церкви часів у стіні храму.

На Русі віддавна багато церков було присвячено святому Йоанові Хрестителеві. Варто згадати тут про владичий собор у старовинному руському місті Перемишлі. 24 червня, коли святкуємо Різдво святого Йоана Хрестителя, народ сходиться сюди із найдальших околиць і молиться до Господа, щоб, за заступництвом святого Йоана Хрестителя, дав нам ласку покаятися з наших гріхів і щоб послав ліпшу долю руському народові, який на віки вічні воздає честь своєму Творцеві і величає пам’ять святого Предтечі і Хрестителя Йоана.

__________

І. Я. Луцик, “Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013, Джерело