Всупереч популярному і поширеному уявленню про піст, богослужіння перших днів Великого посту наголошують на тому, що їжа і зовнішні аскетичні практики не повинні затьмарити і замінити духовної суті посту. Піст є чимось більшим, аніж просто «їсти/не їсти», «танцювати/не танцювати» чи «слухати/не слухати музику». Понад різноманітні фізичні, продуктові чи розважальні заборони стоїть заповідь нашого покаяння, внутрішнього очищення і навернення до Бога: ми повертаємо зі злочинного нашого шляху і ступаємо на путь Господню. Не менш важливим є і внутрішнє сокрушення серця, усвідомлення власної гріховності, як відпадіння від Джерела життя, щирого визнання, що з-поміж грішників першим є я:
«Як оплакуватиму нині моє відпадіння? який початок покладу спасіння мого, живучи блудно? Але, Ти, Милостивий, якими лиш знаєш присудами, спаси мене» (трипіснець утрені першого дня Посту).
«Згрішив я, Господи, більше за всіх, один згрішив перед Тобою, але як благий змилуйся, Спасе, над Твоїм творінням» (покаянний канон Андрея Критського).
«Згрішив я один перед Тобою, згрішив більше за всіх, але, Христе Спасе, не відкинь мене!» (покаянний канон Андрея Критского).
Зрештою, пріоритетними в часі посту мають бути наші стосунки з ближніми: ми маємо перестати бути «хижаками» одне одного. Просто не їсти певного виду явно їжі замало, якщо людина «поїдає» свого ближнього гнівом, ненавистю, заздрістю чи зверхністю. Правдивий піст має людині допомагати побачити свого ближнього очима милосердя і любові. Про це постійно говорять стихири вечірні першого та другого тижнів Посту:
«Духовний, браття, розпочавши піст, язиком не мовте облуди і не підкладайте спотикання братові на падіння; але, покаянням просвітивши душі свічу, сльозами взиваймо до Христа: прости нам гріхопадіння наші, як Чоловіколюбець».
«Постячи, браття, тілесно, постімо і духовно: розв’яжімо всякі узи неправди, розірвімо пута насильницьких угод, усякий договір несправедливий роздерімо; даймо голодним хліб і злидарів безпритульних уведімо в домівки – щоб прийняти нам од Христа Бога велику милість».
«Прийдіте, вірнії, чинімо у світлі вчинки світла; як удень, поводьмося добропорядно; всяку неправедну угоду з ближнім від себе відкиньмо, не кладучи нічого перед ним на спотикання і падіння; полишмо плоті догоджання, плекаймо душі дарування; даймо потребуючим хліб, і приступімо до Христа, в покаянні кличучи: Боже наш, помилуй нас».
Справжній піст не може бути показовим і лицемірним. Добрі вчинки не мають сенсу, якщо ми творимо їх заради здобування прихильності людей чи самохвальби. Вправляння в чеснотах повинно бути таємним, зорієнтованим на Бога, який бачить серце людське:
«Ті, що в тайні чесноти чинять, духовних воздаянь чекають, не посеред торжищ і роздоріж їх виставляють, а радше всередині серця плекають; і Той, Хто бачить усе, що стається в тайні, винагороду стриманости подає нам. Піст звершуймо не з сумними обличчями, але, в покоях душ наших молячись, безнастанно взиваймо: Отче наш, Ти, що єси на Небесах, не введи нас у спокусу, благаємо, але ізбав нас од лукавого» (стихира вечірні середи четвертого тижня Великого посту).
Однак така тригранність – Бог, я і ближній – ніяк не повинна виключати також і особистого обмеження у їжі чи буденних вдоволеннях: від кожного з нас вимагається готовність до жертви, навіть і малої, для умертвлення гріховних пристрастей, які «паразитують» на наших природніх душевних прагненнях і викривлюють їх.
