Тропар, глас 4: Днесь, благовірні люди, світло святкуємо,* отінювані Твоїм, Богомати, пришестям,* і, спозираючи на Твій пречистий образ, покірно мовимо:* Покрий нас чесним Твоїм покровом* і ізбав нас від усякого зла,* молячи Сина Твого, Христа Бога нашого,* спасти душі наші.
Кондак, глас 3: Діва днесь предстоїть у церкві* і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу.* Ангели з архиєреями поклоняються,* апостоли з пророками ликують,* бо ради нас молить Богородиця превічного Бога.
Як велика і багатостраждальна Руська земля, так далеко поширюється гаряча, щира й сердечна молитва до Пресвятої Богородиці, якої святий Покров нині прославляємо. І сотні літ тому, в найтяжчу годину для народу, коли люта орда клала трупом руське поле, на попелищах руських міст і сіл катувала синів і дочок нашого бідного народу, забирала в полон на чужину, коли народ мусив муром стояти за свою долю і волю, він завжди з великою надією звертався до святого Твого Покрову, Прене- порочна Діво Маріє. Він плакав, молився і простягав свої руки і сильною була його віра, бо знав, що Ти покриєш його омофором своєї ласки.
Не один порок тяжить на душі нашого народу; грішить він, як і грішив раніше, браком народної згоди і любови. Однак милосердя Господа постійно є над нами, наче б у нагороду за те, що ми з синівською любов’ю щиро, гаряче, не про людське око, а з потреби серця постійно звертаємося до Пресвятої Богородиці. Є народи, які проголосили, що віддають себе під опіку Пречистої, називають Її своєю королевою і золотом прикрашають Її образи. У нас немає золота, у нас небагато красних слів, натомість маємо просте, щире і гаряче серце, віддане Пречистій нашій Матері, багате вірою, багате любов’ю і надією на Її поміч.
І доки сяє сонце, доти не ослабне наша любов до Пресвятої Богородиці. Хай безвірники повного жменею сіють зерно своєї брехливої науки, хай ідуть в народ зі своєю диявольською службою – не треба їх боятися. Віри в Бога і любови до Його Матері вони не зможуть відібрати у народу; скоріше висохнуть всі руські ріки, скоріше вода до каменя змиє Карпати, однак народ залишиться завжди такий самий, завжди правдиво побожний, правдиво відданий Пречистій.
Та одного нам треба боятися. Наші прапрадіди гинули на палях, а в нестерпних муках і з останнім подихом молилися до Пречистої. У поганських тюрмах їх жива плоть відпадала від костей, та не зреклися вони любови до Заступниці християнського роду. Але горе тому, хто наважився злобним словом виступити проти Неї. Як сльоза дитини, така чиста, ціломудра, така нескверна була душа і думка народу; на широкій Русі не знайшлося ніколи нечестивця, який би наважився навіть у найпотаємніших думках образити Ту, яка була захисницею, поміччю і відрадою Руси.
Нині все інакше. Нині часто-густо чути хулу, і хоч віра в народі непохитна, та, однак, нема вже тої ревности, яка на покарання повинна вести кожного, хто сміє її послаблювати, хто сміє видирати в народу любов до Христа Спасителя, любов до Його Пречистої Матері, якої Покрову – як в минулі віки, так і нині та в майбутні віки – ми потребуємо.
Ніхто за нас не заступиться, ніхто нас не спасе, не помилує, ніхто нас не приведе до воскресення і свободи, якщо Пресвята Богородиця нас залишить. Пам’ятаймо, що чим більше слабшає в народі віра, тим більше заникає надія на здобуття волі і долі.
Тому спішімо нині до церкви просити, молити і благати Пречисту Діву про Її Покров. Спішімо з давньою вірою і з давнім упованням. Усі покинули нас, лиш Бог один і Покров Його Матері не покине нас ніколи!
Сталося це за правління імператора Лева Премудрого на початку X ст. Гнів Божий навис над Царгородом, всюди лютувала страшна пошесть, від якої люди падали трупом. Тоді весь народ став у церквах вимолювати Божого помилування, зрошував сльозами підніжжя хреста, призивав допомоги Пресвятої Богородиці. А хто взиває про допомогу до Пречистої, той напевно буде вислуханий, того Вона не позбавить своєї допомоги, як не позбавила й тих, які в Цар- городі простягали до Неї свої руки.
А що сталося далі, те читаємо в житії святого Андрея, Христа ради юродивого (його пам’ять вшановуємо 2 жовтня, тобто завтра): “Однієї ночі, під час всенічного славослов’я в церкві у Влахернах (ми вже згадували про цю церкву, свою назву вона отримала від Влахернської морської протоки, розташованої поблизу), в якій зберігалася риза Богоматері з омофором і частиною пояса, на молитву прийшов святий Андрей. Був там і учень його Епіфаній та один його слуга. Андрей, як зазвичай, пробув у церкві аж до ранку. Вранці, о четвертій годині, Андрей побачив величаву жінку, що йшла від царських воріт у супроводі численних осіб; святі Йоан Предтеча і Йоан Богослов підтримували Її під руки, багато святих у білих одежах ішли перед Нею, а інші за Нею, співаючи гимни і духовні пісні. Коли Вона наблизилася до амвона, то Андрей підійшов до Епіфанія і запитав його:
«Чи бачиш ти Владичицю і Царицю світу?»
«Бачу, отче мій духовний», – відповів Епіфаній.
І стали вони спостерігати далі. Вона ж приклонила коліна і молилася якийсь час, обмиваючи сльозами своє Боговидне і Пречисте лице. Закінчивши там молитву, Вона підійшла до престолу і біля нього також молилася за предстоячий народ. Після молитви Богородиця зняла з себе світлий блискучий покров, що вкривав Її голову, й, урочисто тримаючи його своїми пречистими руками, розпростерла над цілим народом. Обидва самовидці, святі Андрей та Епіфаній, тривалий час дивилися на той розпростертий над народом покров. Доки там стояла Пресвята Богородиця, доти було видно і той покров. Щойно Вона відійшла, як він також зник. Та, взявши його зі собою, Богородиця залишила благодать усім, що були там присутні”.
З тої хвилини пошесть у Царгороді припинилася; святі Андрей і Епіфаній розповіли про з’яву, свідками якої удостоїлися бути, і весь народ став величати Покров Пречистої Діви. Видіння святого Андрея було змальоване на великій іконі, яка зберігається у Влахернській церкві. Святий Андрей був слов’янином. Слов’янські народи, а особливо Руська земля, з великим богоміллям почитають Покров Пречистої Богоматері, якому на Русі присвячено дуже багато церков. Пам’ять Покрову Пресвятої Богородиці на Русі почали відзначати у XII ст.
__________
У той самий день
Святого апостола Ананії
Тропар, глас 3: Апостоле святий Ананіє, моли Милостивого Бога, щоб прогрішень відпущення подав душам нашим.
Кондак, глас 2: В молитвах теплий заступниче і тим, які просять вислухання скоре, прийми моління, Ананіє, наше і Христа моли, щоб помилував нас, Єдиного, який у святих спочиває.
Щойно Христова віра стала ширитися, як проти неї виступили юдеї, з усією своєю затятістю. Мало було фарисеям того, що вони розіп’яли Сина Божого на хресті, тепер вони стали переслідувати Його апостолів і всіх вірних. Серед тих гонителів був і Савло, який вибрався до Дамаску, щоб там ув’язнити і доставити до Єрусалиму на суд усіх ісповідників Христової віри, чоловіків і жінок. Однак дороги Божі невідомі; той Савло мав стати вибраною посудиною Божої благодаті. Осліплених! світлом з неба, він упав з коня, і тоді, вже не опираючись Божій ласці, питає: “Хто Ти, Господи?” (Ді. 9, 5)
А Господь до нього: “Встань же, та йди в місто, і тобі скажуть, що маєш робити” (Ді. 9, 6). А далі Діяння апостолів оповідають таке: “А був у Дамаску один учень, на ім’я Ананія. Господь сказав до нього у видінні: «Ананіє!» Той озвався: «Ось я, Господи». Тоді Господь до нього: «Встань та йди на вулицю, що зветься Простою, і шукай у домі Юди Савла, на ім’я Тарсянина: ось він молиться». І бачив (Савло) у видінні чоловіка, на ім’я Ананія, як він увійшов і поклав на нього руки, щоб прозрів знову. Ананія ж відповів: «Господи, чув я від багатьох про того чоловіка, скільки він зла заподіяв Твоїм святим в Єрусалимі. Та й тут він має владу від архиєреїв в’язати всіх, що прикликають Твоє Ім’я». Але Господь сказав до нього: «Іди, бо він для мене вибране знаряддя, щоб занести моє ім’я перед поган, царів і синів Ізраїля. Я бо йому покажу, скільки він має витерпіти за моє ім’я». Відійшов Ананія і, увійшовши в дім та поклавши на Савла руки, мовив: «Савле, брате! Господь послав мене, Ісус, що з’явився тобі в дорозі, якою ти йшов, щоб ти прозрів знову і сповнився Святим Духом»” (Ді. 9, 10-17).
Цього Ананія, який охрестив Савла, свята Церква сьогодні вшановує пам’ять. Він був, імовірно, одним з сімдесяти апостолів, вибраних Ісусом, і поставлений єпископом у Дамаску. З Дамаску він пішов до Єлевтерополя (місто в Юдеї) і там голосив Христову віру юдеям та поганам, за що його було поставлено на суд старости Лукіяна. Той змушував Ананію поклонитися божкам, але мученик став сміливо славити перед ним Христа Спасителя. Мучитель наказав його побити, потім велів шматувати його тіло гаками, а рани припалювати свічками. А коли святий Ананія у тих муках і далі вголос молився до Христа Ісуса, тоді староста видав його в руки народу і велів вивести за місто та каменувати.
Тіло святого мученика вірні перенесли до Дамаску і там чесно поховали.
__________
У той самий день
Преподобного отця Романа Сладкопівця
Тропар, гл. 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом* і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобний Романе, дух твій.
Кондак, глас 8: Божественними чеснотам духа змолоду прикрасився, Романе премудрий, Церкви Христової пречесною окрасою був єси: співом бо прекрасним прикрасив ти її, блаженний. Тому молимо тебе: подай тим, які прагнуть Божественного дару твого, щоб співати тобі: радуйся, отче преблаженний, окрасо церковна.
Преподобний Роман народився в Емесі, в Сирії. З молодих літ він присвятив себе служінню Богові, жив у чистоті і в молитві. Невчений, він не вмів навіть читати, а був паламарем у Вириті. Невдовзі святий пішов до Царгорода і там цілими днями молився і служив при церкві Пресвятої Богородиці в Кирах. Кожного вечора він ішов за місто, до Влахернської церкви, і часто проводив там у молитві цілу ніч. Було це за правління імператора Анастасія І (491-518), а патріярхом тоді був Свтимій (490-504). ІІатріярх поставив Романа паламарем храму святої Софії. А оскільки полюбив благочестивого юнака, то давав йому з церковних доходів таку саму частку, що й клирикам, які співали в клиросі.
Клирики через це вважали себе скривдженими і насміхалися з бідного Романа, який гасив свічки і замітав церкву. Одного разу в навечір’я Різдва Христового, коли у храмі був сам імператор, клирики стали силоміць тягнути Романа до клироса, кажучи, що він бере таку саму частку, як і вони, то нехай і співає разом з ними. Преподобний, публічно осоромлений, упокорився Богу, і коли повернувся додому, упав хрестом на землю і довго-довго молився до Пресвятої Богородиці.
Прийшла ніч. Святий Роман відпочивав на своєму твердому ліжку, а може, і на голій землі. Аж ось уві сні він бачить, як Пресвята Богородиця стала над ним і дає йому шматок паперу, кажучи тихим голосом: “Візьми і з’їж це!”
Послухав Її святий, і видіння зникло. Коли він прокинувся, то почув невимовну душевну радість, бо пізнав, що розуміє всі найглибші тайни святої віри, що Пресвята Богородиця подала йому дар Святого Духа – премудрість. І знову припав він на коліна і молився зі сльозами до Неньки небесної і до Її Сина. Вранці храм наповнився народом; імператор і бідняк, усі спішили поклонитися святому Різдву Христовому. А коли мали співати кондак празника, тоді преподобний Роман, за Божим натхненням, вийшов на амвон (кондак співав завжди один клирик) і чудесним, милозвучним, ангельським голосом заспівав пісню, яку сам у цю ж хвилю уклав і яку нині знає кожен з нас: “Діва днесь преістотного родить і земля вертеп неприступному приносить. Ангели з пастирями славословлять, а волхви зо звіздою подорожують, бо ради нас родилося дитя мале – превічний Бог”.
І дивувалися всі, чуючи такий чудесний голос і таку красну пісню. А коли патріярх запитав преподобного, хто навчив його такої пісні, то він у смиренні розповів усе, що сталося. Патріярх висвятив Романа на диякона, а той уклав понад тисячу тропарів, кондаків, стихир та інших церковних пісень. За це святого й назвали Сладкопівець. Бо пісні його такі милозвучні, такі зворушливі, що проникають до самих глибин серця.
Преподобний Роман помер близько 556 р. Похований у храмі в Кирах. Його пісні донині співає Христова Церква, прославляючи Господа нашого Ісуса Христа і Преиепорочну Його Матір.
І. Я. Луцик, “Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
__________
У той самий день
Блаженний Роман Лиско
Священномученка Романа Лиска, пресвітера
Роман Лиско (14.08.1914 – 14.10.1949)
Народився в м. Городку на Львівщині у священичій родині. По закінченні теологічних студій одружився з Неонілою Гуньовською, а в 1941 році був рукоположений на священика з рук митр. А. Шептицького. За вірність Христові був заарештований в 1949 р. та у тюрмі на Лонцького і обірвалося його життя.
Енергійність і запал, працелюбність і жертвенність, порядність і побожність… Чи не діяння це мудрості від Бога, яка і «молодому за сивий волос править»? Її ніколи не перекреслив поставлений знесиленою від перенесених в застінках НКВС-івських катівень тортур рукою підпис під переходом на «казьонне православіє». І хоч серце вірного свідка Христового воскресіння перестало битися серед мертвої тиші в’язничного коридора, воно все ж таки б’ється… спочиваючи в Господніх руках у затінку дерев раю!
Місія Постуляційний Центр беатифікації УГКЦ
