У другий день Христового Різдва, за Юліанським календарем, — 8 січня — християни відзначають Собор Пресвятої Богородиці, славлячи гідність богоматеринства. Немає точної інформації про те, в якому столітті празник Собору Пресвятої Богородиці ввійшов у загальну практику Церкви.
Деякі святі отці IV ст., як святий Амвросій, святий Августин, святий Епіфаній Кипрський і святий Йоан Золотоустий з нагоди празника Христового Різдва у своїх проповідях прославляють Пресвяту Богородицю. Можливо, що якийсь час празник Собору і пам’ять святого першомученика Степана святкували в один день, бо щойно в VII ст. вшанування пам’яті святого Степана перенесли на третій день Різдвяних свят.
Натяк на святкування Собору Пресвятої Богородиці наступного дня після Христового Різдва знаходимо в 79 правилі Шостого Вселенського Собору, що відбувся в Константинополі 691 року. У той час подекуди був звичай, що другого дня після Різдва вірні обмінювалися печивом, нібито на честь болю Пречистої Діви Марії при народженні Ісуса Христа. Собор таку практику засуджує і забороняє. “Божественне з Діви народження, — каже Собор, — що було безсіменним, ми визнаємо за безболісне, і це проповідуємо всім вірним. Цим способом хочемо направити тих, що через незнання роблять щось невідповідне. Тому що деякі після святого Різдва Христа Бога нашого печуть печиво і дарують його один одному на честь мук при пологах Всенепорочної Діви Матері. Ми вважаємо, що вірні не повинні робити чогось такого. Бо не приносить честі Діві, коли її невимовне родження означують і представляють наче звичайне і властиве для нас родження, тому що вона понад усяке розуміння і вислів тілом породила невмістиме Слово. Отже, якщо це робитиме духовна особа, то її позбавлять сану, а мирянина відлучать”.
Для Східної Церкви загалом традиційним є святкування після великого празника пам’яті тих осіб, які виконували головну роль в подіях празника. «У Христовому Різдві на першому місці коло Христа бачимо Пресвяту Богородицю. Тож уже в перших віках вірні разом збиралися наступного дня після Христового Різдва, щоб подякувати Пречистій Діві Марії за те, що дала нам Спасителя та віддати їй почесть як Божій Матері. Від того зібрання вірних і сам празник називають зібранням, Собором», — зазначає у книзі «Пізнай свій обряд» о. Юліан Катрій.
Загалом, час від празника Христового Різдва до Богоявлення, в якому відзначають Собор Пресвятої Богородиці, триває 12 днів, тому й має назву дванадцятиднев’я, по-грецьки «додекамерон». Як колись празник Пасхи святкували цілий тиждень — аж до Томиної неділі, таксхоже і празник Христового Різдва тривав 12 днів — аж до празника Богоявлення.
Святкування дванадцятиднев’я підтверджує Устав святого Сави Освяченого († 530), де сказано, що в той час “нема ані посту, ані коліноприклонень у церкві чи в келіях”. Кодекс імператора Юстиніяна, виданий 535 року, поручає зберігати дванадцятиднев’я. Історик Георгій Кедрин (XII ст.) розповідає про імператора Юстиніяна, який проводив ці 12 празничних днів особливо побожно й роздавав щедру милостиню. Другий Синод у Турі, Франція, що відбувся 567 року, називає празничними всі дні від Різдва до Богоявлення. З колишнього дванадцятиднев’я в залишилися два святкові дні, окрім самого Різдва та Богоявлення: Собор Пресвятої Богородиці і святого першомученика Степана.
Церква під час святкування Собору Пресвятої Богородиці у богослужіннях закликає вірних до прослави Богоматері: “Прийдіть, і звеличаймо Матір Спасителя, яка і по Різдві залишилася Дівою. Радуйся, живий городе Царя й Бога, в якім Христос бувши, доконав спасення. З Гавриїлом вихваляймо і з пастухами прославляймо, кажучи: Богородице, моли з тебе воплоченого за наше спасення” (Утреня празника).
За матеріалами РІСУ
