“Ми виділи світло істинне, ми прийняли Духа небесного,
ми знайшли віру істинну, нероздільній Тройці поклоняємося,
Вона бо спасла нас” (Стиховна вечірні П’ятдесятниці).
Світлий празник Пасхи завершується не менш світлим і великим празником Святої П’ятдесятниці. Після Христового Різдва і Воскресення цей празник належить до найбільших празників нашого церковного року. Зіслання Святого Духа — це наче вінець і печать на справі спасення людського роду, що здійснив Божий Син. У дні святої П’ятдесятниці сам Святий Дух помазує апостолів на проповідників Христового Благовістя. У дні Зіслання Святого Духа зароджується і починає діяти Христова Церква. Святий Дух її провадить, просвічує, освячує і зберігає на дорозі правди.
“Звершивши діло, — каже Другий Ватиканський Собор, — що його Отець доручив Синові звершити на землі, в дні П’ятдесятниці післаний був Святий Дух, щоб постійно освячував Церкву й так, щоб віруючі через Христа в одному Дусі мали доступ до Отця… Дух перебуває в Церкві і в серцях вірних, немов у храмі, в них молиться та дає свідчення усиновлення дітей… Силою Євангелія омолоджує Церкву та постійно її оновлює і провадить до повної злуки з Обручником” (Догматична Конституція про Церкву, § 4). Празник святої П’ятдесятниці заслуговує на особливу увагу з огляду на свою історію, свої богослуження та своє значення.
СТАРОЗАВІТНЯ П’ЯТДЕСЯТНИЦЯ
Жидівський народ ще здавна щорічно святкував три великі празники: празник Пасхи, празник П’ятдесятниці і празник Кучок. У книзі Виходу сказано: “Тричі на рік святкуватимете празники на мою честь. Ти пильнуватимеш свята опрісноків… Ти пильнуватимеш також свята жнив, перших плодів праці твоєї, того, що сієш у полі, і свята зборів, під кінець року, коли збиратимеш з поля працю твою” (23, 14-16).
Свою назву має празник від того, що це був 50 день після празника Пасхи, а також 50 день від початку жнив. Первісно П’ятдесятниця — це було свято жнив і подяки. Того дня за приписом закону приходила до Єрусалима велика кількість жидів з усіх-усюд, навіть з далеких країв, щоб подякувати Богові за земні плоди та скласти з них у храмі свою жертву. Пізніше до празника П’ятдесятниці, як свята жнив, долучився ще й історичний мотив: річниця надання Божого Закону на горі Синай 50-го дня після виходу з Єгипту.
ХРИСТИЯНСЬКА П’ЯТДЕСЯТНИЦЯ
Апостоли й перші християни як празник Пасхи, так і празник П’ятдесятниці перейняли від Старого Завіту й залишили його назву, але надали йому цілком иншого змісту і значення, бо і для них це був 50 день після Пасхи. Головний мотив святкування П’ятдесятниці для новозавітньої Церкви — це подія зіслання Святого Духа на апостолів. Звідси цей празник має ще инші назви. День Зіслання Святого Духа, або День Святої Тройці.
Зіслання Святого Духа для первісної християнської Церкви було такою радісною, урочистою й важливою подією, що цей празник прирівнювався до празника Пасхи і Христового Різдва. Святкування цього празника, подібно як і празника Пасхи, з часом продовжується на цілий тиждень, який також набуває привілей загальниці. У третьому столітті цей празник стає загальновизнаним. Службу в його честь уклали у VIII столітті святий Йоан Дамаскин і святий Косма Маюмський.
Зміст богослужень цього дня повний радости і прослави Святого Духа і Святої Тройці. “Прийдіте, люди, триіпостасному Божеству поклонімся, Синові в Отці зі Святим Духом; бо Отець безлітньо родить Сина, співвічного і співпрестольного, і Дух Святий був в Отці, що прославляється з Сином, єдина сила, єдине єство, єдине Божество. Йому поклоняючися, всі говоримо: Святий Боже, що все вчинив через Сина, за співдіянням Святого Духа; святий кріпкий, через якого ми Отця пізнали, і Дух Святий прийшов на світ; святий безсмертний, утішальний Душе, що ізходиш від Отця і в Сині пробуваєш, Тройце свята, слава Тобі”. На хвалитних стихирах утрені славимо Святого Духа: “Дух Святий завжди був, є і буде. Він без початку і без кінця, рівносущний з Отцем і Сином. Він життя й оживляє, світло й давець світла, предобрий і джерело добра… “.
З богослужби П’ятдесятниці прийшла до наших щоденних молитов добре знана молитва до Святого Духа: “Царю небесний… “. Ця молитва починає кожне наше богослуження.
Старозавітня Церква мала звичай у дні П’ятдесятниці долівку своїх домів і божниць вкривати свіжою травою, а доми й божниці замаювати гілками дерев і квітами на знак, що в той час, коли був наданий Божий Закон, уся природа стояла в зелені. Треба сказати, що й апостоли, зберігаючи цей звичай, і свою горницю замаїли зеленню і квітами. Цей звичай перейшов і до новозавітньої Церкви. Звідси ще одна назва П’ятдесятниці: Зелені свята. Квіти й зелень дерев є ознакою життя, тож стали символом життєдайного Святого Духа. Як природа навесні оновляються зеленню і квітами, так і свята Церква та її вірні оновлюються силою Святого Духа.
У понеділок після празника П’ятдесятниці наша Церква святкує празник Святого Духа. Це через те, що Східна Церква з давніх-давен мала звичай наступного дня після великого празника віддавати честь тим особам, які відігравали головну роль у дні празника. День Святої П’ятдесятниці святкує саму подію зіслання Святого Духа на апостолів, а понеділок призначений на віддання особливої чести Святому Духові як третій Божій Особі. Про це Синаксар понеділка так каже: “У цей день, в понеділок П’ятдесятниці, празнуємо того всесвятого й животворного і всесильного Духа, єдиного з Тройці Бога, єдиногідного, єдиносущного і єдинославного Отцю і Синові… Задля почести для всесвятого Духа порішили божественні Отці, щоб осібно і в цій П’ятдесятниці мати празник для Того, хто все добро спричинив”.
Замойський і Львівський Синоди, згадуючи наші празники, називають цей день празником Святої Тройці. Устав о. Дольницького називає цей день тільки понеділком Святого Духа та каже, що в понеділок береться уся служба празника (тобто Зіслання Святого Духа), а на Літургії якщо долучається і служба Святої Тройці… як вважаємо. Він зауважує, що цієї служби не мають ані грецькі, ані слов’янські устави, крім наших служебників, і її треба правити в храмах Святої Тройці. Латинська Церква від середньовіччя святкує празник Святої Тройці восьмого дня після Зіслання Святого Духа, тобто в нашу неділю Всіх святих. Князь Максиміліян у своїх Викладах про східні Літургії каже, що “українці-католики (русини), наслідуючи римську Церкву, святкують свято Святої Тройці в понеділок П’ятдесятниці” (с. 99). Насправді, сам день П’ятдесятниці є справжнім празником Святої Тройці, як це видно з назви та змісту богослужень того дня.
На окрему увагу заслуговує вечірня понеділка, яка звичайно правиться не в неділю увечері, але відразу після святої Літургії близько полудня в сам день П’ятдесятниці. Вечірню поєднують з Літургією для того, — пояснює о. Дольницький, — щоб усі присутні на Літургії могли взяти участь у коліноприклонних молитвах. Ця вечірня відзначається тим, що, крім инших молитов, має три довші покутного змісту молитви, які уклав святий Василій Великий († 379). Візантійський каноніст Матей Властар (XIV ст. ) у своєму Номоканоні покликується на святого Василія Великого, який вимагав, щоб ті молитви проказувати на колінах задля великої пошани до Святого Духа.
ЗНАЧЕННЯ ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА
Подія Зіслання Святого Духа мала дуже велике значення для апостолів і перших християн. Вона і зараз має те саме значення і для усієї Христової Церкви. Святий Йоан Золотоустий у проповіді на празник П’ятдесятниці каже: “Преласкавий Бог сьогодні наділив нас великими дарами, що їх тяжко словами висказати. Тому всі разом радіймо й, радіючи, славімо нашого Бога… Бо що з того, питаюся, що належить до нашого спасення, не було нам дане через
Святого Духа? Він нас звільнив з неволі, покликав до свободи, нас всиновив. З цього джерела (тобто Святого Духа) випливають пророцтва, благодать зцілення і все те від нього, чим Церква звикла прикрашуватися”. На стихирах великої вечірні П’ятдесятниці читаємо: “Все подає Святий Дух. Він виливає пророцтва, вдосконалює священиків, невчених навчив мудрости, рибаків явив богословами, об’єднує увесь збір церковний. Утішителю, єдиносущний і співпрестольний Отцю і Синові, слава Тобі”.
“Через Святого Духа, — каже святий Василій Великий, — відбувається повернення до раю, піднесення до небесного царства, привернення синівства. Через Нього можемо Бога звати Вітцем, можемо стати учасниками благодаті Ісуса Христа, зватися дітьми світла, брати участь у вічній прославі… ” (Про Святого Духа, гл. 15).
Святий Дух надав апостолам дар мови, дар розуміння святого Писання і дар мужности у проповідуванні і визнаванні святої віри. “У день П’ятдесятниці, — каже Другий Ватиканський Собор, — зійшов [Святий Дух] на учнів, щоб перебувати з ними повіки. Тоді Церква об’явила себе привселюдно серед народу, проповідь і поширення Євангелія взяли початок між народами, і на кінець Церква Нового Завіту стала прообразом об’єднання всіх народів у вселенськості віри, яка промовляє всіма мовами… ” (Декрет про місійну діяльність Церкви, § 4).
Дари Святого Духа справді великі й щедрі. Про них святий апостол Павло каже: “Плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість” (Гал. 5, 22-23). Святий Дух зійшов і на нас у таїнстві миропомазання зі своїми дарами й помазав нас на Христових борців, а наше тіло зробив своїм храмом. Про цю велику правду пригадує нам святий апостол Павло й наставляє нас, щоб ми так жили: “Хіба ж не знаєте, — каже він, — що ваше тіло — храм Святого Духа, який живе у вас? Його ж маєте від Бога, тож уже не належите до себе самих. Ви бо куплені високою ціною! Тож прославляйте Бога у вашому тілі!” (1 Кор. 6, 19-20).
о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд”
__________
У той самий день
Святого мученика Теодота Анкирського
Тропар, гл. 4: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти,* знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння.* Задля того слово істини справляючи,* і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Теодоте, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.
Кондак, гл. 1: Зорею многосвітлою, яка даруваннями чудесними і стражданнями священними творіння озоряє, Теодоте блаженний, був ти воістину, тому днесь пам’ять твою звершуючи, радістю серця Христа величаємо.
Тропар, гл. 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші.
Кондак, глас 2: Як страждалець подвизався ти добре із співстраждальцями твоїми, Теодоте, і вінки почестей прийняли ви із дівами-страстотерпицями. Тому Христа Бога моліть за всіх нас.
У місті Анкирі, в Галатії, в часи мучителя Диоклетіяна жив побожний християнин Теодот, який, згідно з одними джерелами, був єпископом, а згідно з іншими – продавав вино. В часі переслідування, яке в Анкирі чинив мучитель Теотекн, багато християн переховувалися у лісах і дебрах. Святий Теодот постачав їжу втікачам, утішав ув’язнених за віру Христову і ховав тіла замучених, що вважалося великим злочином і каралося смертю.
В Анкирі мешкало семеро дів, уже в літах, які провадили боговгодне життя під проводом Текуси, 70-літньої стариці, тітки Теодота. Ще замолоду вони присвятили своє життя служінню Богові, а ось тепер мучитель велів їх схопити і привести на суд. Вони вголос стали визнавати Христа Спасителя і за це їх стали бичувати жилами по всьому тілі. Потім мучитель велів їм іти до ріки і мити поганських ідолів, що саме в той час кожного року робили погани. Але святі дівиці відмовилися, сказавши, що ніколи добровільно не торкнуться божків, а коли їм, згідно з поганським звичаєм, принесли білі одежі і вінки на голову, – вони все те потоптали ногами. Розлючений Теотекн наказав кожній діві прив’язати на шию камінь і втопити у морі, а на березі поставити сторожу, щоб християни не дістали тіл святих мучениць.
Саме тоді, коли мучитель оголосив присуд, святий Теодот повернувся зі села Маль, де ходив ховати одного мученика. Повернувшись до Анкири, він не пішов до свого дому, а завітав до господи убогого християнина Теохарида, що мешкав поблизу церкви святих Патріярхів, яку зачинили погани. Обидва стали гаряче молитися, щоб дівиці витримали у своєму подвизі до кінця. Невдовзі до них приєднався ще третій християнин, свояк Теодота, Поліхроній. Коли ж вони молилися, прийшла жінка Теохарида і розповіла, що святі діви мужньо прийняли смерть, та показала місце, де їх утопили. Святий Теодот подякував Господеві, що не покинув мучениць у тяжку годину, та став гадати, яким чином дістати тіла святих і чесно поховати.
Він заохотив до цього своїх товаришів і після спільної молитви вони вночі попрямували на берег моря. Ніч була темна, до того ж почалася буря, і воїни, що стерегли берег, утекли перед хмарою, а святий Теодот підійшов до самої води. Бог у чудесний спосіб вказав місце, де лежали тіла святих дів, і благочестиві християни їх дістали і чесно поховали.
Наступного дня мучитель довідався, що християни поховали тіла святих. Розлючений, він наказав покарати сторожів бичами, а всіх християн, які потраплять в руки, хапати і вести на суд. Поліхроній, переодягнувшись селянином, вийшов у місто, але його впізнали, схопили і привели до мучителя. Злякавшись мук, він признався, що тіла мучениць поховав разом з Теодотом. Мучитель наказав знайти святого Теодота, а коли той довідався про це, то, не зважаючи на вмовляння приятелів, добровільно став перед судом, бо не хотів, щоб через нього страждали інші. Він не лишень сміливо визнав Христа Спасителя своїм Господом, а ще почав упоминати поган, щоб зреклися ідолів та пізнали Христа і Його доброту. Теотекн наказав повісити святого на дереві та шматувати тіло залізними гаками, палити вогнем, рани поливати оцтом і посипати сіллю, вибити йому зуби олов’яними кулями і повибивати щелепи, а потім велів кинути його у в’язницю. А святий мученик у стражданнях благословив Господа й у в’язниці співав псалми, готуючись до останнього бою з ворогом нашого спасіння – дияволом.
Через 5 днів (за іншими джерелами – через 15) мучитель велів поставити слугу Божого перед себе, бо гадав, що той, ледь живий після мук, тепер уже охоче принесе жертву поганським богам. Однак святий готовий був витерпіти ще більші муки, щоб лиш засвідчити свою правдиву віру. І він знову потрапив у руки катів, які шматували гаками його тіло, волокли по розпечених черепках – а під кінець мучитель наказав стяти його мечем. На місці страти святий мученик голосно молився за Христову Церкву, простив своїм катам й у молитві нахилив свою голову під меч. Сталося це 7 червня 303 р. Тіло святого мученика, попри сторожу, забрав священик Фронтон і поховав в одній з печер села Маль, над якою згодом в його пам’ять було зведено величаву церкву.
